Деяке ускладнення викликає визначення дня смерті Христа. Згідно з оповіданням синоптиків днем смерті Христа вважається перший день Пасхи — 15 Ніссана; згідно з Євангелієм від Іоанна (18;28) — попередній день, 14 Ніссана. С.А. Жебєлєв пише з цього приводу: «Найцікавіша зміна, внесена Четвертим Євангелієм у синоптичне передання, стосується однієї деталі, хронології страстей Христових, точніше, часу Таємної Вечері. Згідно з синоптиками (Мф. 26;17—20; Мк. 14;12—18; Лк. 22;7—16) це була пасхальна вечеря, що завжди влаштовувалася євреями 14 Ніссана. У Четвертому Євангелії немає вказівок на пасхальний характер Таємної Вечері; навпаки, ясно говориться, що день розп’яття Христа був тим самим, коли готували Пасху, тобто традиційного агнця, якого необхідно було заколоти протягом цього дня і ввечері з’їсти. Таким чином, згідно з Четвертим Євангелієм виходить, що Христос вмер на хресті в той день, коли Він, за свідченням синоптиків, ввечері споживав Пасху, тобто не 15, а 14 Ніссана» («Євангелія канонічні і апокрифічні». — С.53—54).

Д. Хвальсон пропонував таке пояснення: коли б 15 Ніссана було п’ятницею, тоді б заколення пасхального агнця відбулося у четвер, тому що за іншої ситуації заколення і приготування ягняти повинно бути в суботу, а це заборонялося. Згідно з Виходом ХІІ;18 забороняється їсти м’ясо в ніч, що йде після дня заколення. Але частина народу, можливо по-фарисейськи налаштована, їла пасхальне Ягня в рік Смерті Христа в четвер 13 Ніссана. Тому днем смерті Христа є, як і зазначає Євангеліє від св. Іоанна, 14 Ніссана. Інша ж частина відклала споживання агнця на наступний день. Ісус Христос їв пасхальне ягня 13 Ніссана, Його сад дукейські противники — в п’ятницю. Як синоптики, так і євангеліст Іоанн одноголосно повідомляють, що Христос вмер у п’ятницю, згідно з св. Іоанном це було 14 Ніссана, згідно з синоптиками — 15 Ніссана. А взагалі, основуючись на Талмуді, можна встановити, що різне позначення числа одного і того самого дня було у юдеїв нерідким явищем, оскільки не завжди точно було відомо, чи був минулий місяць високосним. Наприклад: «Якщо свідок скаже, що це трапилося у другий день місяця, а другий говорить, що в третій день, то Їхні свідоцтва мають значення, бо один знав, що минулий місяць був високосним, а інший не знав цього» (Талмуд V; 30). Відповідно, обидва можуть мати на увазі один і той же день, хоча позначають його різними числами. Таким чином, думка, що і день смерті Христа був днем, який можна було б позначити двома числами, є не безпідставною. Одна група — саддукеї — говорила, що дар першого снопу варто приносити тільки у перший день після пасхальної суботи, тобто у неділю, так що і свято П’ятидесятниці слід завжди святкувати у неділю. Але фарисеї стверджували, що дар першого снопу варто приносити завжди тільки 16 Ніссана, незалежно від того, який це день тижня. Під час земного життя Христа керувалися думкою фарисеїв, але, як і в багатьох інших питаннях, саддукеї не керувалися фарисейським світоглядом. Боротьба між ними спалахувала з особливою силою зазвичай тоді, коли перший день Пасхи приходився близько до суботи. У цих випадках намагалися виявити вплив на Календарну Комісію, яка визначала з’явлення нового місяця і, відповідно, день 15 Ніссана. Є думка, що в рік смерті Христа Календарна Комісія знаходилася під впливом саддукеїв і визначила 1 Ніссана так, аби 15 Ніссана припадало на суботу, щоб таким чином дар першого снопу принести у неділю. Але юдеї, котрі знаходилися під впливом фарисеїв, визначили 15 Ніссана на п’ятницю. Саддукеї дійшли до згоди з фарисеями: офіційно 15 Ніссана вважалася субота, але дозволялося протилежній партії святкувати Пасху у четвер, який за її літочисленням вважався 14 Ніссана, а за офіційним літочисленням — 13 Ніссана. Подібний пересув початку місяця практикувався надалі в особливих випадках. Ісус, Котрий бажав ще раз їсти пасхальне ягня зі Своїми учнями, користувався фарисейським літочисленням, якого притримувалася більша частина населення. Члени Синедріону, здебільшого, можливо, саддукеї, притримувалися офіційного літочислення і вважали п’ятницю 14 Ніссана. Тому вони не спантеличувалися і стратили Христа у п’ятницю. Врешті в особливо важливих випадках допускалося судочинство і навіть страта у свята. Справа Христа була для них, безсумнівно, справою надзвичайної важливості. Тому і совість фарисеїв могла примиритися з розп’яттям Христа у цей день, тим більше, що страта мала звершуватися римською владою. Євангеліст Іоанн, бажаючи показати, що Христос є істинним Пасхальним Агнцем, вибрав для свого оповідання офіційне літочислення.

Leave a Reply


Ліміт часу вичерпаний. Будь ласка, перезавантажте CAPTCHA.