Догмат викуплення – центральний догмат християнства. Христос є Викупителем і Спасителем роду людського. Вся попередня історія людства, є приготуванням до пришестя на землю Сина Божого. Вся наступна історія людства після воскресіння і вознесіння Господа є здійсненням звершеного спасіння, сприйняття його, засвоєння його віруючими. Завершення цього з’єднується уже з кінцем світу. В самому ж центрі цього, стоїть Викупительна жертва Христа.
Те що здійснив Спаситель, вся повнота Його служіння, неосяжні для людського розуму і незбагнені ним. Це неможливо ні описати, ні пояснити. Єдине, що можемо усвідомити і побачити, це всеперемагаюча любов Бога до падшого світу. Тому Господь цю істину розкриває нам в образах і притчах.
Сама істина спасіння, цей головний момент нашої віри, для самих апостолів була цілком явною у своїй суті. Вони на ній основують всі свої настанови, нею вони пояснюють всі явища в житті людства, її кладуть в основу життя Церкви і майбутньої долі світу. Вона є предметом їхнього благовістя. В своїх проповідях прямо говорять, що Христос “спас нас”. Про спасіння апостоли вчать в різних виразах і образах: “викуплені від клятви закону”, “виправдані”, “куплені дорогою ціною”, “примирені з Богом”, “освятились Його кров’ю” та інших. В цих виразах апостоли заключали ясну істину про те, що реально здійснено Христом. Звісно, всі вони вказуючи на окремі моменти здійснення нашого спасіння, але розкривають реальність того, що здійснив Христос. Розкриваючи істину про реальність звершеного спасіння Христом, апостоли вчать і про необхідність кожної людини звершувати своє власне спасіння – набувати плоди звершеного Христом.
Пам’ятаючи про неосяжність розумом повноти і величі справи Христової, необхідно підійти до її усвідомлення через простоту Євангельського і апостольського вчення, де ця істина стає для нас зрозумілою через образні порівняння і уподібнення.
Сам Спаситель розкриваючи істину Викуплення і Спасіння людства користується образами і уподібненнями. Найбільш часто у Святому Письмі використовується образ саду. В пророчих книгах Старого Завіту, а також в псалмах, боговибраний народ часто порівнюється з садом, виноградником, лозою виноградною, Божим насадженням, яке повинно приносити відповідний плід і Господь чекає цього плоду від них. А також в Новому Завіті цей образ використовує Іван Предтеча: “Вже й сокира біля коріння дерева лежить: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь.” (Мф. 3,10).
Сам Спаситель дає притчу про безплідну смоківницю: “один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоківницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов; і сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоківниці і не знаходжу; зрубай її; навіщо вона і землю займає? Але він сказав йому у відповідь: Господарю! залиши її і на цей рік, поки я обкопаю її і обложу гноєм, — чи не дасть вона плоду; а якщо ні, на той рік зрубаєш її.” (Лк. 13,6-9).
Подібно до цієї смоківниці, безплідним залишався і людський рід, за що був приречений до знищення.
Людство, в лиці своїх кращих представників, знало про свою безплідність, свій борг перед Богом. Цей борг викликав у людей із покоління в покоління почуття винності, особливо народ іудейський, для котрого ця винність була частково згладжена Старозавітними жертвами. Але жертва спасти не могла. Тому Творець ще до створіння світу, передбачивши падіння людей, передбачає і Викуплення, визначивши для цієї мети Сина Свого Єдинородного, Котрий прийшов на землю, втілився і народився від Діви Марії, жив з людьми, благовіствував їм, став за нас Жертвою, воскрес і став начальником і звершителем нового життя для людей. Будучи Істинним Богом і Істиною людиною, Господь Ісус Христос звершив справу спасіння у всій її повноті. Він викупив нас, відродив, дав нові сили. Не маючи гріха особистого, Христос бере на Себе весь тягар гріховності людства, починаючи від гріхопадіння і до сьогодні.
Плід служіння на землі Сина Людського настільки не вимірний, що покрив всю попередню безплідність людства. Ці невимірні наслідки служіння Христа називають: “все переважаюча любов Христова”. “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх.“ (Ів. 15,13). І в посланні до Коринфян, апостол Павло каже: “Бо любов Христова обіймає нас, міркуючи так: якщо один помер за всіх, то всі померли. А Христос помер за всіх, щоб живущі вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого.” (2Кор. 5,14-15).

Викуплення і освячення людства

Догмат викуплення, це  одна із сторін, єдиної справи спасіння яку звершив Христос. Апостол Павло в посланні до Євреїв пише: ”не з кров`ю козлів та телят, але зі Своєю Кров`ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне відкуплення.” (Євр. 9,12).
Якщо Христос викупив нас через жертву, і тією жертвою був Він Сам, то виникає питання, кому уплатив цей борг Христос? Богові? Дияволу? Ідеї справедливості? Треба мати на увазі, що роздуми св. отців на тему, кому даний викуп, кому внесена плата, — являють собою форму вільної алегоричної діалектики, — образних роздумів, оскільки поняття викупу, плати, були доступні розумінню людей. Мета цієї алегоричної діалектики, зосередити увагу слухачів, на величі справи нашого спасіння.
По різному розкриваючи поняття викуплення, святі отці зауважують, що без освячення людини, воно стає маловажним. Святитель Григорій Богослов про це говорить так: “Кому і для чого пролита ця кров Великого і Преславного Бога і Архієрея і Жертви? Ми були у владі лукавого, продані під гріх, і сластолюбством купивши собі пошкодження. А якщо ціна викуплення дається не іншому комусь, як тримаючому у владі, – то питаю: кому і по якій причині принесена така ціна? Якщо лукавому: то як це принизливо! Розбійник отримує ціну викуплення, отримує не тільки від Бога, але отримує Самого Бога. А якщо отцю: то, по-перше, яким чином? Не у Нього перебували ми у полоні. А по-друге, по який причині кров Єдинородного приємна Отцю, який не прийняв і Ісака, приносимого батьком, але замінив жертвоприношення, замість словесної жертви дав ягня? Із чого видно, що приймає Отець Жертву не тому, що мав у цьому потребу, але по домобудівництву і тому, що людині треба було освятитися людством Бога, щоби Він Сам звільнив нас, переміг мучителя силою, і возвів нас до Себе через Сина посередствуючого і все влаштовуючого в честь Отця, котрому Він виявляється у всьому покірним ” (слово на Пасху).
Таким чином, на питання, кому або чому служила жертва, відповідаємо: справі нашого спасіння. І справа викуплення переходить безпосередньо в справу освячення.
Саме земне життя Господа мало не тільки викупительне значення, але воно було і освяченням світу. Живучі на землі, Господь освятив землю своїми стопами, хресним деревом і воскресінням. Він освятив природу людську в цілому, прийнявши на себе людську душу і тіло, жив серед людей, розділюючи їх скорботи, зцілюючи недуги.
В абсолютному розумінні освячення виявляється в тім, що Господь відкрив дорогу вічного блаженного життя віруючим в Нього: заснував свою церкву, низпіслав Духа Святого і через Нього дав дари благодаті, необхідні для відродження, духовного вдосконалення і для досягнення входу у відкрите Ним Царство Небесне. 

Додаткова бік викуплення: звільнення від клятви.

Крім вчення про викуплення взагалі, в Святому Письмі говориться про “викуплення від клятви”. Про яку клятву іде мова? Це “клятва Адама” і “клятва закону”, від яких звільнив нас Спаситель.
Про першу клятву, “клятву Адама”, говориться в книзі Буття під час вигнання Адама і Єви із раю: ”проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя.” Жаліючи Адама, Господь поклав прокляття на ту землю, плодами якої він повинен був харчуватися. Своїм зішестям на землю і втіленням Спаситель цю клятву знімає.
Про другу клятву говориться в книзі Повторення Закону. Мойсей даючи своєму народові закони, відкриті йому Богом, щоб спонукати народ до виконання їх, накладає клятви за невиконання. “Проклятий, хто не дотримає слів цього Закону, щоб виконувати їх.” (Повт. 26,27). Однак закон, у всій своїй повноті, залишався невиконаним, і прокляття падало на людей підзаконних. Цю постійну винність визнав і сам закон, установивши для полегшення вини постанови про жертви. Але жертви мали значення одностороннє: якщо і знімали вину кожен раз, все ж не могли морально відроджувати, зробити людей кращими. І апостол Павло каже: “Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.” (Євр. 10,1). Ще більш детальніше про це, апостол говорить в посланні до Галатів: “всі ті, що утверджуються на ділах закону, перебувають під клятвою. Бо написано: проклятий всякий, хто не виконує постійно всього, що написано в книзі закону. А що законом ніхто не виправдається перед Богом, це зрозуміло, бо праведний вірою живий буде… Христос відкупив нас від клятви закону, ставши за нас клятвою (бо написано: проклятий всякий, хто висить на дереві).” (Гал. 3,10-11.13).
Тут Апостол пояснює нам, що Христос знищив правомочність Мойсеєвого закону про клятви, тому що в відношенні до Христа сам закон допустив беззаконня, закон виявився несправедливим. Христос, будучи повністю безгрішним і невинним, попав під клятву згідно букви закону, так як був “повішаним на дереві” – на хресті. Так закон втратив свою правоту, не виконав свого призначення бути охоронителем справедливості  і тим самим відмінив себе, сам себе осудивши. Чому?
•    Закон, який не викупав вини;
•    Морально не відроджував;
•   Осудивши по букві Самого Господа, виявився відмінений, тому що даний був при Скинії тільки на певний час, “до часу виправлення,” тобто, до пришестя Викупителя.
Але Спаситель не владою або Божественною силою відмінює даний через Мойсея закон. Христос його виконав, як і сам сказав: “не думайте, що я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, а здійснити.” (Мф. 5,17). І Христос виконав закон, виконав ще й тим, що Сам стає Жертвою (Агнцем) за гріхи людства: “ось Агнець Божий, котрий бере на Себе гріхи світу.” (Ів. 1,29).
Слід зауважити, що не тільки Боговибраний народ мав потребу у звільненні від “клятви закону”, але і язичники, що не виконували морального закону, написаного, — як вчить Апостол Павло, — в серцях людей: “Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання.” (Рим. 1,19-20), тому Христос звільняє від клятви закону і язичників, котрі теж мали в цьому потребу.

Leave a Reply


Ліміт часу вичерпаний. Будь ласка, перезавантажте CAPTCHA.