Слово перед Плащаницею

В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!

Дорогi браття i сестри!

Перед нами образ померлого Христа Спасителя, Сина Божого. Вiн помер на хрестi, Його обгорнули плащаницею i пiдготували до поховання.

Перед людьми, якi ще вчора не вiрили в iснування Бога (а багато хто i сьогоднi не вiрить в Нього), постає безлiч запитань. Хiба Iсус Христос не Бог? Якщо Вiн Бог, то чому Вiн помер? Це запитання виникає у всiх невiруючих людей, починаючи з тих, що були на Голгофi, коли розпинали Спасителя. Вороги Христа глузували з нього i говорили: якщо Ти Син Божий, то спаси Сам Себе, i ми увiруємо в Тебе. Те саме говорять невiруючi i сьогоднi.

Навiщо Син Божий зiйшов на землю i став Чоловiком? Чому Сину Божому потрiбно було народитися вiд Дiви, бути повитим пеленами, покладеним в яслах, прийняти хрещення вiд Iоана в Йорданi? Вiн витерпiв страшнi муки на хрестi, помер i на третiй день воскрес, вознiсся на небо i сiв праворуч Отця. Хiба до цього Вiн не був одягнений славою, не був Царем на небесах?

Всього цього не потрiбно було Богу, в Тройцi славимому. Але “так полюбив Бог свiт, що вiддав i Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вiрує в Нього, не загинув, а мав життя вiчне” (Iоан. 3, 16). Щоб спасти засуджених на смерть людей, Син Божий вiддав Свою душу за нашi душi, Свою кров за нашу кров, прийняв Свою смерть за нашу смерть.

Багато людей думає, що смерть – це природне явище, бо закон смертi панує над родом людським. Хiба для смертi Бог створив людину? Зовсiм нi! Коли ми плачемо над померлими, цим плачем ми свiдчимо, що наша душа не сприймає смерть. Вся наша природа протестує проти смертi.

Син Божий став Чоловiком, претерпiв усiлякi страждання, щоб подолати смерть i визволити усiх нас з рабства смертi i її причини – грiха. Для вiруючих християн усе це – елементарнi iстини нашої вiри. Але наша бiда полягає в тому, що ми сприймаємо цi iстини лише розумом, а не серцем, не всiєю душею. Уявiть собi, що вас, живих, засудили на вiчну смерть, поклали у грiб, присипали землею. I там, у могилi, живими, ви будете перебувати вiчно. Усвiдомте собi цей жах i уявiть, що хтось визволив вас iз цього стану вiчної смертi. Чи будете ви вдячнi своєму Спаситилевi? Безумовно! Та ще й як вдячнi!

А тепер згадайте, як вчинили зi Своїм Спасителем юдеї. Вони вiддячили злом за добро, скорботою за радiсть, смертю за життя. Того, Хто воскрешав мертвих, зцiляв кривих, очищав прокажених, повертав свiтло слiпим, вони повiсили на хрестi i вбили. О довготерпiння Боже i безмежна любов до людини! Таїна велика i незбагненна!

Повiсили на хрестi Того, Хто створив землю ; приготували висiчений у скелi грiб Тому, Кого не вмiщають небеса; напоїли оцтом Того, Хто дає їжу всiм живим iстотам; прибили цвяхами Того, Хто зцiляє руки i ноги. Пилат засудив Того, Хто буде судити всю вселенну; зв’язали Того, Хто визволив людство з кайданiв грiха.

Тодi сили небеснi онiмiли; ангели вжахнулися; земля затремтiла, скелi розкололися; сонце затьмарилось; пiтьма вкрила землю; все творiння охопив страх. Чому? Їх Владика, Син Божий, висiв на хрестi. Коли Спаситель на хрестi закрив очi, свiтло засяяло в пеклi, тому що Господь душею, а не тiлом, зiйшов зруйнувати пекло. Коли Син Божий плоттю помер на хрестi, вiдкрилися гроби, i багато померлих воскресло.

Таїна нашого спасiння незрозумiла не тiльки для нас, людей, а й для Небесних Сил. Як може засуджуватися Суддя вселенної i мовчати, як може безпристрасний страждати, безсмертний помирати?

Одного Христа засудили, а Вiн спас безлiч людей; Вiн один помер, а воскреснуть усi люди.

Дорогi браття i сестри! Все, що ви чуєте, – не людська фантазiя, а реальнiсть, яку неможливо заперечувати. А якщо це так, то не треба дивуватися, коли ми бачимо i на собi досить часто вiдчуваємо, як злi люди платять злом за добро. Якщо з Христом Спасителем так вчинили юдеї, то що говорити про нас грiшних! Сам Господь сказав: “Коли iз зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?” (Лк. 23, 31).

На всi запитання, пов’язанi з тим, чому праведнi люди часто страждають, а грiшники благоденствують, знаходяться вiдповiдi у стражданнях Христових. Хоч спасiння уже звершилося Господом нашим Iсусом Христом, але процес цей триває над кожною людиною зокрема. I нiхто з нас не повинен запитувати Господа: “Чому у моєму особистому життi вiдбувається багато такого, чого не сприймає душа i розум не розумiє?” Провидiння Боже веде кожного з нас до спасiння i вiчного життя. Коли Христос Спаситель терпiв у Гефсиманському саду страшнi душевнi муки i молився Богу Отцю, щоб чаша страждань проминула Його, Вiн закiнчував Свою молитву словами: “Нехай буде не Моя, а Твоя воля”. Так i ми повиннi вiддавати себе в руки Божi. Господь краще за нас знає, що нам потрiбно в життi, а що не принесе нам користi.

Цiлуючи образ Христа на Св. Плащаницi i пiдносячи свої молитви, нагадаймо собi, що страждання Його були набагато тяжчими за нашi. Але вiн безгрiшний, а ми грiшнi. Вiн невинний, а ми виннi. Нас повинне втiшати усвiдомлення, що пiсля страждань Христа було Його воскресiння. Так само буде i з нами: пiсля страждань прийдуть радiснi днi, пiсля хвороби буде й здоров’я. Христос Сам страждав, Вiн знає, як i нам, немiчним, допомогти. Йому слава на вiки вiкiв!

Амiнь!

Leave a Reply


Ліміт часу вичерпаний. Будь ласка, перезавантажте CAPTCHA.