В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!

Дорогi браття i сестри!

Пiсля напружених подiй на Голгофi настала незвичайна тиша. Благообразний Йосиф з Никодимом приступили до останнього благоговiйного служiння Спочилому.

I разом з тишею прийшов суд! Не той останнiй Страшний Суд, який звершиться при кiнцi свiтової iсторiї. Не те праведне воздання за всiляке дiло i слово людське, яке вiдбудеться пiд час другого i славного пришестя Сина Людського. Прийшов iнший суд – суд людської совiстi, в кого вона ще залишалася. Цей суддя хоче пробудити в наших душах почуття покаяння i спасти нас вiд грiхiв наших.

Перед смертним ложем нашого Спасителя стоїмо ми з вами, дорогi браття i сестри, на цьому попередньому судi. Дивлячись на Святу Плащаницю, ми запитуємо самих себе: чи не виннi й ми в усьому тому, що вiдбулося на Голгофi. I чи не є Божественний Страдник, Якому ми зараз готуємося вiддати наше поклонiння i цiлування, жертвою i нашої жорстокостi?

Звичайно, нас не було там, у стародавнiй Юдеї, в Єрусалимi i на Голгофi в днi земного життя нашого Спасителя. Ми не ходили за Ним у натовпi iзраїльського народу. Ми не чули вiд Нього Його вчення i не бачили Його чудес. Ми не взивали до Нього: “Осанна Сину Давидовому”, i не кричали: “Розiпни, розiпни Його!” Але чи означає це те, що ми не виннi в Його стражданнях i не виннi у страшному грiху боговбивства? Нi! Не означає!

Перш за все, за свiдченням пророка Iсайї: “Вiн взяв на Себе нашi немочi i понiс нашi недуги… Вiн язвленим був за грiхи нашi i мученим був за беззаконня нашi… Всi ми блукали, як вiвцi, спокусилися кожний на свою дорогу; i Господь поклав на Нього грiхи всiх нас” (Iс. 53, 4-6).

Отже, страждання Христовi нерозривно зв’язанi з грiхами кожної людини, де i коли вона не жила б. Наша совiсть непiдкупно свiдчить, що ми постiйно порушуємо заповiдi Божi. Ми не тiльки осквернили свiй бiлий одяг, який отримали при хрещеннi, але й пiсля покаяння, сповiдi i святого причастя постiйно впадаємо в однi i тi самi грiхи. Але це ще не все. Коли ми грiшимо, то повиннi знати, що тим самим ми, немовби власною рукою, вдаряємо нашого Спасителя i Господа, б’ємо Його по щоках i кладемо на Його голову терновий вiнець; знову зводимо Його на хрест, прибиваємо Його руки i ноги, глузуючи з Нього разом iз первосвящениками, книжниками i фарисеями. I це не риторичний приклад, покликаний пробудити в нас почуття сорому за наше грiховне життя.

Правдиво сказав з цього приводу один святитель: “Те, що своїми злими дiлами ми дiйсно стаємо учасниками боговбивства, – це безсумнiвна iстина. Це не моє слово i вигадки людського розуму – це пряме i сильне повчання апостола, який каже, що люди, якi перейняли дар небесний i стали причасниками Духа (а хто iз християн не був причасником Духа, хоча б у Таїнствi Хрещення?), що такi люди, тобто ми з вами, християни, вiдпадаючи вiд святого i чистого життя в безодню нечистоти i розпусти, знову розпинають у собi Сина Божого i зневажають Його” (Див.: Євр. 6, 4-6).

Колишнi боговбивцi i богохульники наших поколiнь вiддiленi однi вiд одних тiльки в часi, i якщо порiвняти їхнi вини – вони одинаковi. Якби руйнiвники храмiв Божих i осквернителi християнських святинь жили за часiв Христа Спасителя, вони взяли б найбезпосереднiшу i найактивнiшу участь у Його розп’яттi. А тi натовпи людей, якi у 30-тi i 60-тi роки холоднокровно спостерiгали, як висаджуються в повiтря храми, – чим вони вiдрiзняються вiд натовпiв юдеїв, якi кричали: “Розiпни, розiпни Його!” Тодi книжники i фарисеї, звертаючись до Iсуса Христа, говорили: “Якщо Ти Син Божий, зiйди з хреста, i ми увiруємо в Тебе”. Чи не чуємо ми подiбного вiд сучасних атеїстiв? А тепер часто можна почути вiд людей таке: “Якщо Бог є, то чому Вiн не карає злочинцiв i явних грiшникiв?”, або: “Господи, якщо Ти є, то чому Ти не зцiлиш мене хворого, i я увiрую в Тебе?”

Знаючи все це, ми повиннi з сумом визнати, що немає серед нас жодної людини, яка б з чистою душею i з спокiйною совiстю, пiдходячи до Святої Плащаницi i дивлячись на образ нашого Спасителя, могла сказати: “Не винний я в кровi Праведника Цього ” (Мф. 27, 24). Це було сказано Пилатом, який засудив Христа на розп’яття. Але ж кожнiй людинi зрозумiло, що це були лише пустi i жалюгiднi слова даремного самовиправдання.

Суд совiстi вiдбувається кожного разу, коли ми робимо вибiр мiж добром i злом. Але деякi християни опускаються до такого грiховного стану, що їм вже не доводиться вибирати мiж добром i злом, тому що грiх взяв над цими людьми таку владу, що вони вже не бачать нiякої рiзницi мiж добром i злом. Грiх став для них звичайним явищем. А тим, у кого совiсть ще не втратила голосу, доводиться вибирати мiж послухом волi Божiй i вимогами грiховного свiту. На цей суд невидимо приходить Сам Господь, як колись постав Вiн на судi Пилата. Смиренно i з великим довготерпiнням Спаситель знову очiкує Свого вироку, але цього разу не вiд Пилата, а вiд кожного з нас.

В нашiй волi звiльнити Його i в нашiй волi розiп’яти Його. Залишаючись твердими у виконаннi заповiдей Божих, ми звiльняємо нашого Господа, а вiддаючись грiху i опускаючись в глибину беззаконня, ми знову засуджуємо Його на розп’яття.

Перед кожним iз нас неминуче стоїть вибiр мiж двома можливостями – або проводити чисте, iз добрими дiлами життя, або належати до числа розпинателiв Iсуса Христа. Третьої можливостi не дано. Пiдтвердженням цiєї правди є слова Христа: “Хто не зi Мною, той проти Мене” (Лк. 11, 23).

Євангелiє, яке лежить на Плащаницi, вмiщує вiдкриту людям волю Божу – що всякий грiшник, який увiрував i покаявся в грiхах, має вiчне життя. Але, споглядаючи з любов’ю на цю Вiчну Книгу, ми повиннi пам’ятати про цiну нашого викуплення i про нашi обов’язки перед Вiдкупителем. Апостол Павло каже: “Хiба не знаєте, що тiла вашi є храм Святого Духа, Який живе у вас i Якого ви маєте вiд Бога, i ви не свої? Бо ви купленi дорогою цiною. Отже, прославляйте Бога в тiлах ваших i в душах ваших, якi є Божi” (1 Кор. 6, 19-20).

“Бо коли ми, одержавши пiзнання iстини, свавiльно грiшимо, то не зостається бiльше жертви за грiхи… Якщо той, хто зрiкся закону Мойсейового, при двох чи трьох свiдках, без милосердя карається смертю, то наскiльки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого i не шанує як святиню Кров завiту, якою освячений, i Духа благодатi ображає?” (Євр. 10, 26, 28-29).

Пам’ятаючи про все сказане, всiляко ухиляймося вiд духовної байдужостi i невдячностi стосовно Спасителя. Нинi, приступаючи до Святої Плащаницi i цiлуючи зображеного на нiй померлого Христа, задумаймося про наше життя i покаймося в грiхах. Любов Божа безкiнечна i всесильна i, подiбно до вогню, спалює всю нашу нечистоту.

Нехай же дарує Господь всiм нам силу вiдповiсти на Його любов нашою до Нього любов’ю i радiсно зустрiти Його Воскресiння.

Амiнь!

Leave a Reply


Ліміт часу вичерпаний. Будь ласка, перезавантажте CAPTCHA.