Велика сила покаяння, якщо вона робить нас чистими, як сніг, і білими, як хвиля, хоч б гріх попередньо заплямував наші душі.

Святитель. Іоан Златоуст.

Друга підготовча неділя перед Великим постом – неділя про блудного сина. У цей день наша Свята Православна Церква закликає нас до покаяння, нагадуючи: За умовою істинного щирого смирення і каяття з боку грішника, милосердя Боже може пробачить найтяжчі гріхи. Це безмежне милосердя Боже, Церква показує нам читанням на літургії Євангельської притчі про блудного сина (Лк. 15:11 – 32), на ім’я якого називає і саму неділю.

Встановлення неділі про Блудного сина відноситься до стародавніх часів християнства. Крім Церковного статуту, про її давнину свідчать отці і письменники Церкви IV і V століть, що створили слова-проповіді на цей день, таки свт. Іоан Златоуст, св.. Августин, Астерій, єпископ Амасійський, та інші. У 8 столітті Йосип Студит написав канон на неділю про Блудного, який нині співається в храмах.

У Православ’ї існує древня традиція, яка була перейнята і нашим Українським Православ’ям: Коли Свята Церква, готує нас до Великого посту, вказує кроки навернення до Бога, правлячи архієреї єпархій, допомагаючи священикам і вірним найліпше приготуватися до Великого Посту, здійснюють візитації та богослужіння в різних храмах своїх єпархій.

Наша Хмельницька єпархія, під мудрим керуванням правлячого архієрея, Високопреосвященного Владики Антонія, митрополита Хмельницького і Кам’янець-Подільського, завжди намагалася плекати та відроджувати історичні звичаї Київського Православ’я.

Саме тому, у неділю про блудного сина, Високопреосвященний Владика Антоній навідав з архіпастирським візитом храм «Всіх Святих Землі Української» м. Хмельницький та очолив Божественну Літургію. Його Високопреосвященству співслужив настоятель храму, митр. протоієрей Володимир Марущак – секретар Хмельницької єпархії, та численне духовенство єпархії.

Варто відзначити, що богослужіння цієї неділі відзначається особливою поетичністю, бо  на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над занепадом, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Отця. Навіть спів цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі. Таки настрій був бачний і на лицях вірних, що молилися на архієрейської літургії.

Після читання Євангелія, Високопреосвященний Владика Антоній звернувся до вірних з словом повчальної та змістовної проповіді, розкриваючи зміст неділі про блудного сина: «…Притча про блудного сина дає нам багату притчу для роздумів. Насправді це притча не лише про блудного сина, а й про його брата і, що не менш важливо, – про їх батька.

Парадоксальну поведінку батька видно вже з самого початку притчі. Молодший син просить батька віддати належну йому частину маєтку. Як відзначали проповідники, зокрема, митрополит Антоній Сурожський, це прохання по суті звучала так: «віддай мені вже зараз те, чим я б скористався після твоєї смерті». Дійсно, спадщину ділять після смерті заповідача. Враховуючи, що притча виголошена в Ізраїлі, де істотну, якщо не основну частину майна становив земельний наділ, ми можемо припустити, що син просить у батька і певну частину землі, яку тут же продає, щоб перетворити в гроші і піти в далеку країну. Для батька сімейства, така поведінка сина – безсумнівно, ганьба; і будь-який звичайний («нормальний») батько в подібній ситуації не став би йти у сина на поводу: швидше за все, син, дерзнув звернутися до батька з таким проханням, був би просто вигнаний з дому. Тут же, у притчі, де під образом батька ми бачимо Отця Небесного, показано, що Бог не утримує нас силою при собі і попускає нам ходити «слідом шляхів своїх», якщо ми не хочемо жити разом з Ним і чинити по Його волі. Відпускаючи нас, Отець віддає нам дари, які належать нам як Його дітям – сили, таланти, здоров’я та інше. Хочеш йти – будь ласка, шлях відкритий, тебе ніхто не тримає.

Коли молодший син, промотавши майно на розпусне життя, залишається ні з чим і доходить до крайнього ступеня ганьби, він не тільки змушений працювати свинопасом, стежачи за нечистими тваринами, але і радий би був харчуватися їжею, яку дають свиням. «Ріжки» – плоди ріжкового дерева, що росте в Ізраїлі, паломники можуть спробувати їх і привезти з собою варення з цих плодів. Поступово в синові дозріває бажання повернутися додому. Але він розуміє, що відновити колишні відносини з батьком він не може – це не в його владі, і готовий проситися в батьківське господарство в якості найманця.

Здалеку побачивши що повертається сина, батько вибігає назустріч. Це, мабуть, найсильніший образ з притчі. Для древніх східних культур, де батько сімейства оточений пошаною і повагою в набагато більшому ступені, ніж у сучасній культурі західного типу (в тому числі нашої, української), старші люди пересуваються неспішно. Бігти назустріч розпусному синові, що зганьбив батька – вкрай несолідно, це погано виглядає в очах сусідів. Але батькові не важливо, що подумають інші люди: він бачить сина, який пропав і знайшовся, і не може стримати радості. Так і небесний Отець вибігає нам назустріч, бачачи наше покаяння. Але покаяння – це саме повернення до Отця, а не одне лише визнання своєї неправоти. Часом люди на сповіді запитують: «чи пробачить мене Бог?» Чи пробачить безсумнівно, якщо ми каємося, відходимо від гріха і повертаємося до Отця. Притча дуже яскраво це показує.

Син просить батька, щоб той прийняв його в число найманців. Але батько розпоряджається інакше: принесіть для сина його «перший» одяг (так в грецькому тексті – одяг, що означає гідність сина, яку він втратив, відмовившись від батька), заколіть годоване теля, влаштуємо бенкет і будемо веселитися! Тут дуже важливий момент. Часто відносини людини з Богом описують як відносини раба, найманця чи сина – в різний час ми проходимо різні стадії цього, і не завжди послідовно. Точніше сказати, в різний час ми намагаємося будувати наші відносини з Богом по одному з цих типів. Але – дивіться, що говорить нам притча! – Отець готовий будувати з нами тільки одні відносини: це відносини батька до сина. Ми не потрібні Йому як рабі або найманці. Повернутися в Отчий дім ми можемо тільки як Його діти – виключно так.

Далі ми зустрічаємо образ старшого сина. Тут нам варто згадати початок притчі: батько вже розділив маєток між синами, значить, решта – це те, що у спадок відійде до старшого сина. Тому старший брат, повертаючись додому і побачивши ознаки несподіваного веселощів, розуміє, що на цей бенкет витрачаються кошти загалом з його майна. З якого дива? Я все життя на тебе праацював, і ти навіть не дав мені козеняти, щоб повеселитися з друзями! – Дорікає він батька. Повернувся брата він не сприймає як брата: «А коли цей твій син повернувся …», – говорить він батькові, в той час як той нагадує: «Брат твій …» В образі старшого сина могли впізнавати себе фарисеї: зовні виконувати всі заповіді Закону, вони не були готові прийняти тих грішників, яких лікував і яким давав прощення Ісус. Чи не так само часом і ми, люди церковні, з холодністю дивимося у бік тих, хто стоїть на порозі церкви і робить перші кроки, не виконуючи і просто навіть не знаючи всіх тих дріб’язкових зовнішній приписів, якими ми звикли виражати своє «благочестя»? ..

І ще слід звернути увагу на те, який одяг батько наказує принести для повернувся сина. У нашом перекладі питань не виникає: «Принесіть найкращий одяг» (Лк 15:22), а от церковнослов’янською (який є калька з грецької) говориться про «одяг перший». Цей вираз відсилає нас до перших глав Біблії, де йдеться про життя Адама і Єви в раю і гріхопадіння. «Перший одяг» – стан святості і непорочності, яка людина втратила через гріх і яке отримує знову через Христа, повертаючись в покаянні до небесного Отця. У богослужінні ця тема вводиться вперше в предсвято Богоявлення, де йдеться про те, що Бог в давнину бачив в райському саду Адама і Єву, які переховувалися від Нього після гріхопадіння, оскільки вони виявили свою наготу; і ось тепер Він з’явився і приймає хрещення у водах Йордану, щоб повернути прабатькам їх «перший одяг», так що їм надалі не треба вже буде ховатися від Бога: Христос прийшов, щоб «відновити» все творіння…».

Після відпусту Божественної літургії, з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України, Високопреосвященний Владика Антоній нагородив секретаря єпархії, настоятеля  храму «Всіх Святих Землі Української» м. Хмельницький, митр. протоієрея Володимира Марущака медаллю «За жертовність та любов до України. Вітаючи о. Володимира з високою нагородою, Владика відзначив, що саме цій парафії, завдяки старанням отця настоятеля найбільший волонтерський парафіяльний рух в єпархії. Також були нагороджені найбільш активні та жертовні волонтері: Скоморохова Аліна Алімовна, Констанчук Володимир Петрович, Зінькевич Ігор Васильович, Боднар Наталія Борисівна.

Настоятель та вірні тепло подякували Високопреосвященному Владики Антонію за спільну молитву, архіпастирські настанови до Великого Посту та високі нагороди.

IMG_3362

IMG_3358

IMG_3376

IMG_3377

IMG_3385

IMG_3388

IMG_3405

IMG_3406

IMG_3442

IMG_3446

IMG_3447

IMG_3452

 

Categories: Новини

Leave a Reply


Ліміт часу вичерпаний. Будь ласка, перезавантажте CAPTCHA.