Цілий ряд пам’яток древньохристиянської літератури кінця І і початку ІІ століття підтверджують древність наших Євангелій і, разом з тим, служать непрямими свідоцтвами історичного існування Євангельського Христа. До числа цих свідоцтв належать, перш за все, писання так званих «Мужів Апостольських», послання св. Климента Римського, св. Полікарпа Смирнського, св. Ігнатія Антіохійського. Значення цих пам’яток величезне, оскільки ми чуємо тут голос із глибокої древності.
Святий Климент Римський, згідно з свідоцтвом св. Іринея Ліонського, Євсевія і блаженного Ієроніма, був третім римським єпископом, після Ліна і Анаклета, займав римську кафедру з 12-го року царювання Доміціана до 3-го року правління Траяна, тобто з 92 по 101 роки. Св. Іриней стверджує, що Климент «ще слухав проповідь апостолів, і очі його мали перед собою передання».

До нас дійшли два послання, які приписувалися св. Клименту. Про перше послання св. Климента свідчать письменники ІІ століття, серед яких Діонісій із Коринфа (бл. 170 р.). Про це послання згадують також св. Полікарп Смирнський («Проти єресей». — III;33) і Климент Олександрійський. Євсевій повідомляє у своїй «Церковній історії», що під ім’ям єпископа римського Климента «відомо одне визнане всіма послання, велике й дивне. Він писав його немовби від римської церкви до церкви коринфської у зв’язку з хвилюваннями, що траплялися тоді у Коринфі. Нам відомо, що воно читалося всенародно — як перше в досить багатьох церквах, так зараз і в нас. А що за часів Климента дійсно відбулося хвилювання у Коринфі, про це достойний вірогідний свідок Єгезіпп» (ІІІ; 15—16; ІV; 22—23). В іншому місці Євсевій повідомляє, що єпископ коринфський Діонісій у своєму посланні до римлян писав: «Сьогодні ми провели святий недільний день і прочитали наше послання, яке для власної настанови завжди будемо читати, як і написане нам раніше Климентом». Св. Іриней Ліонський пише у творі «Проти єресей» (ІІІ;33): «На третьому місці від апостолів отримує єпископство (тобто римське) Климент, котрий бачив блаженних апостолів і тих, хто обертався з ними, іще мав проповідь апостолів у вухах своїх і передання їхнє перед очима своїми».

Про час написання послання св. Климента С.А.Жебєлєв говорить: «Час складання послання можна встановити з великою точністю: в перших рядках згадуються «раптові нещастя і обставини», що звалилися і на коринфську і на римську громади, «ганебний і нечестивий заколот, який декотрі особи, жорстокі і нахабні, розпалили до такого безумства, що ім’я ваше поважне, славне і всім людям достоприємне піддається великому злослів’ю». В кінці послання автор просить Бога «позбавити нас від тих, хто несправедливо нас ненавидить». В усіх цих вказівках вбачаються натяки на гоніння на християн, котрі були при Доміціані в 93—97 роках». (Жебєлєв С.А. Ап. Павло і його послання). Більшість учених вважає, що послання св. Климента Римського написане в 93—95 роках.

За своїм змістом послання до Коринфської церкви є благанням до коринфських християн, серед яких виникли смути. Декілька віруючих повстали проти пресвітерів, переманили за собою інших віруючих і низложили небажаних їм пресвітерів. З цього приводу Климент написав своє послання, щоб своїми благаннями відновити порядок і церковне благочиння.

Св. Климент говорить у своєму посланні часто біблійною мовою — видно, що він був добре знайомий із Св. Писанням і ретельно вивчив його. Вислови Св. Писання він наводить часто лише з пам’яті, використовуючи при цьому вислів: «десь говорить Писання». На Новий Завіт, природно, немає прямих посилань, оскільки в його час канон новозавітних книг був ще в стадії утворення. Але в посланні є ясні вказівки на те, що св. Климент був знайомий з Євангелієм від Матфея і з посланнями св. ап. Павла до римлян, коринфян і євреїв.

Про Ісуса Христа св. Климент висловлюється так: «Жезл величі Божої, Ісус Христос, не прийшов у сяйві величності і зверхності, хоча і міг би, але смиренно…» (розд. 16). Христос є жезл величі Божої, «в якому спочиває Божа могутність і сила». Христос є «сяйвом величі Божої, через яке, немов у дзеркалі, ми бачимо чисте і пресвітле лице Боже». Христос був Істинним Богом, бо, як говорить св. Климент, «страждання Бога були перед очима нашими». Воскресіння Христа є підставою воскресіння мертвих. Св. Климент повідомляє про велику кількість подій із земного життя Христа. Він говорить, що Христос є нащадком Якова, жив у бідності, смиренності, подорожував по святій землі, проповідував своє Євангеліє, віддав Кров свою за людей, Душу Свою за нашу душу, плоть свою за нашу плоть і воскрес із мертвих.

Про знайомство св. Климента з Євангелієм від Мат фея свідчать такі приклади: св. Климент пише: «Пам’ятайте слово нашого Господа Ісуса, бо Він говорить: горе тому, через кого приходять вони! Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих!» (Мф. 18;6; Мк. 9;42, Лк. 17;2). У іншому місці св. Климент пише: «Будемо пам’ятати слова Ісуса, як Він говорить, навчаючи нас кротості і довготерпінню; бо Він говорить: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не судили й вас, і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам… Бо якою би мірою міряєте». Ці вислови Христа ми читаємо в Євангелії від Матфея 6;14, 7;1—2,12, Лк. 6;36—38.

У св. Климента є натяк на час земного життя Христа. Він говорить, що «апостоли були послані проповідувати Євангеліє від Господа Ісуса Христа (42,1), а в другому місці він називає апостолів Петра і Павла «найближчими подвижниками» (5,1), тобто вони жили порівняно недавно, відповідно і земне життя Христа — факт недавнього минулого.

Достойна уваги ще і наступна обставина: коли св. Климент наводить біблійні місця із закону, псалмів і пророків, він зазвичай відступає від єврейського тексту і наводить слова у тій формі, в якій вони передані в Євангеліях від Матфея і Марка.

Таким чином, із змісту послання св. Климента видно: по-перше, що Ісус Христос був для Климента історичною особою. По-друге, св. Клименту були відомі євангельські події; і, по-третє, що він був знайомий з Євангелієм від Матфея, можливо, і від Марка і Луки.

На Євангеліє від Іоанна у св. Климента немає вказівок так, як це Євангеліє увійшло у використання в Римській церкві тільки на початку II століття, а послання св. Климента відносяться ще до I століття.
Святий Полікарп Смирнський народився не пізніше 69 р. після Р. Х., оскільки він вмер мученицькою смертю в 155 р., після того, коли він, згідно з його власними словами, служив Христу вже 86 років. Якщо св. Полікарп був сином поганських батьків і отримав хрещення не відразу після народження, то він народився не раніше 69 р.

Св. Полікарп належав до числа малоазійських пресвітерів, був учнем св. Іоанна Богослова, котрим він і був настановлений в єпископа м. Смирни, і був учителем св. Іринея Ліонського. У творі «Проти єресей» (ІІІ; 3—4) св. Іриней Ліонський говорить: «Полікарп, котрий не тільки був настановлений апостолами і спілкувався з багатьма тими, хто бачив Господа, але і апостолами був настановлений на єпископа Смирнської церкви в Азії і котрого я бачив у моїй ранній молодості, — бо він жив довго і в глибокій старості закінчив це життя славним і благородним мучеництвом, — він завжди вчив тому, що дізнався від апостолів, те передає в Церкву, і що одне тільки істинне». В уривку з листа св. Іринея про Флоріна (цей лист зберігся) ми читаємо такі слова: «Я ще був підлітком (отроком), коли я бачив тебе у нижній Азії у Полікарпа; тоді ти був знаменитим при дворі царя і намагався знайти благовоління його (Полікарпа). Тодішнє я пам’ятаю твердіше, аніж недавнє; бо що ми дізналися у дитинстві, те укріплюється разом з душею і укорінюється в ній. Так я міг би описати навіть місце, де сидів і розмовляв блаженний Полікарп; можу зобразити його ходу, образ його життя, зовнішній вигляд, його бесіди до народу, як він розповідав про своє спілкування з Іоанном і іншими самовидцями Господа, як він пригадував слова І—Х і переказував, що чув від них про Господа, Його чудеса і вчення. Оскільки він слухав усе від самовидців життя Слова, то він розповідав згідно з Писанням. За Божою милістю до мене, я і тоді ще уважно слухав Полікарпа і записував слова не на папері, але у своєму серці, — і за милістю Божою завжди зберігав у свіжій пам’яті». В посланні св. Іринея до єпископа римського Віктора також згадується, що св. Полікарп жив з св. Іоанном, учнем Господа, і спілкувався з іншими апостолами: «Коли блаженний Полікарп при Анікіті приходив до Риму, то обидва вони і відносно інших предметів трохи сперечалися між собою, але тут же погоджувалися, а про це питання (тобто про святкування Пасхи) і сперечатися не хотіли, тому що ні Анікіта не міг переконати Полікарпа не дотримуватися того, що він завжди дотримувався, живучи з Іоанном, учнем Господа нашого, і спілкуючись з іншими апостолами, ні Полікарп не переконав Анікіту…» Таким чином, св. Полікарп Смирнський є найдавнішим святителем Церкви, і його свідоцтво має надзвичайно велике значення. Він жив ще у другій половині І століття, мав спілкування з апостолом Іоанном і з іншими очевидцями земного життя Христа і був здатний розпитувати цих очевидців про усі Євангельські події.

Св. Полікарп писав декілька послань, але з них збереглося тільки одне, адресоване филипійцям. Св. Іриней Ліонський згадує про це послання у творі «Проти єресей» (ІІІ; 3—4): «Є досить добре послання Полікарпа, написане до филипійців, з якого ті, хто бажає і піклується про своє спасіння, можуть дізнатися про характер віри його і проповідь істини». Блаженний Єронім свідчить про те, що у його час послання Полікарпа читалося в Азійських церквах під час богослужіння.

Послання було написано на прохання самих филипійців, котрі бажали мати настанову від Полікарпа і копію листа св. Ігнатія Антіохійського. Св. Полікарп висловлює филипійцям свою радість і подяку за урочистий і добрий прийом ними св. Ігнатія Антіохійського та його супутників на шляху їхньому до Риму і просить повідомити йому про смерть св. Ігнатія. Із цього останнього зауваження видно приблизний час написання цього послання. Воно написане не пізніше 117 р., оскільки в ньому ще не згадується про мученицьку смерть св. Ігнатія Антіохійського.

Само собою зрозуміло, що в цьому посланні немає міркувань і доказів, що Христос не міф, а історична особа; в цьому не було потреби, оскільки ніхто не сумнівався в тому, що Христос жив. Але у своєму посланні св. Полікарп говорить ясно, що Христос є Син Божий, Котрий явився у тілі. Він вказує на те, що Христос дав нам приклад терпіння, приймаючи на Себе хрест через наші гріхи. Він називає Ісуса Христа «нашим Господом Христом, Котрий постраждав навіть до смерті за наші гріхи, Котрого воскресив Бог після того, як Він знищив страждання у царстві мертвих, в Котрого ви віруєте без страху з невимовною радістю». Багато місць цього послання вказують на те, що Полікарп був знайомий з нашими Євангеліями: він наводить слова Христа з Євангелій від Матфея і Луки, наприклад він натякає на молитву Господню: «якщо ми просимо Господа, щоб Він простив нас, то ми повинні прощати». Далі, «ми просимо, Всемогучого Бога, щоб Він не ввів нас у спокусу, як сказав Господь: дух бадьорий, а тіло немічне». Згідно з Євангелієм від Матфея він передає слова: «не судіть, то не судимі будете».

«Згадайте про те, що говорить Господь повчаючи: «Прощайте, і вам буде прощено. І будьте милосердні, щоб і вам знайти милосердя; якою мірою міряєте, такою і вам відміряється, і що блаженні бідні і гнані за правду, бо таких є Царство Боже». (Слова «Якою мірою міряєте, такою і вам відміряється», безперечно, взяті з Євангелія від Луки, як показує порівняння з грецьким текстом і відповідними місцями від Матфея і Марка.)

У посланні св. Полікарпа до филипійців немає посилань на Євангеліє від Іоанна. Св. Полікарп написав також інші послання, які, на жаль, загублені і досить можливо, що в цих останніх посланнях знаходилися вказівки на Євангеліє від Іоанна. Але в даному випадку важливо, що навіть у посланні до филипійців є вказівка на знайомство св. Полікарпа з посланнями св. Іоанна Богослова. В 7му розділі св. Полікарп говорить: «Кожен, хто не сповідує Ісуса Христа, що прийшов у тілі, є антихристом». Ці слова схожі зі словами св. Іоанна Богослова в I посланні (4; 3) і ІІ посланні (1;7), а І послання св. Іоанна Богослова написане пізніше Євангелія і є, так би мовити, післямовою до нього.

Таким чином, св. Полікарп був твердо переконаний в тому, що Христос жив, оскільки він знав про Євангельські події за розповідями св. Іоанна Богослова і інших очевидців земного життя Христа. Далі, зміст послання до филипійців показує, що св. Полікарп був знайомий, щонайменше, з Євангеліями від Матфея і Луки, відповідно, ці Євангелія написані ще в І столітті, оскільки послання до филипійців написане не пізніше 117 р.
Святий Ігнатій Антіохійський був єпископом Антіохійської церкви і вмер мученицькою смертю за царювання Траяна (98—117 рр.). Він був засуджений до смерті в Антіохії за віру у Христа, а для виконання вироку був відправлений до Риму, де був кинутий диким звірям. На шляху до Риму св. Ігнатій відвідав ряд християнських громад і користувався їхньою гостинністю. Цим громадам він писав короткі послання, де дякував за любов і співчуття до його страждань, дарував їм настанови і застерігав від єретиків. Ми маємо сім таких послань: до ефесян, до магнезіан, до траллійців, до філадельфійців, до римлян, до смирнян і до св. Полікарпа. Послання св. Ігнатія дійшли до нас у двох редакціях — у розширеній і скороченій. Є також латинський, вірменський і сирійський переклади. На думку авторитетних дослідників, ці послання написані в 110— 117 роках. Про ці послання згадує, до речі, св. Полікарп у своєму посланні до филипійців і св. Іриней Ліонський. Св. Полікарп пише: «Писали мені ви і Ігнатій, що якщо хто з вас відправиться в Сірію, доставили б туди і листи від вас… Послання Ігнатія, прислані ними до нас, і інші, скільки їх є у нас, ми відправили до вас згідно з вашою вимогою: вони додані при цьому самому посланні нашому». (Посл. до фил. ХІІІ). У творі «Проти єресей (V; 28, 4) св. Іриней пише: «Хтось із наших за свідоцтво про Бога засуджений на з’їдання звірям сказав: «Я пшениця Христова і буду змелений зубами звірів, щоб мені стати чистим хлібом Божим». Ці слова взяті з послання св. Ігнатія до римлян (IV; 1). Оріген наводить слова з послання до римлян (VІІ; 2). Є сліди послань Ігнатія і в творах Климента Олександрійського і в Настановах Апостольських (книга ІІ, 11, 25—26). Євсевій перераховує у своїй «Церковній історії» усі сім послань і наводить цитату із послання до Римської церкви (ІІІ; 22, 36—38).

Відносно послань Ігнатія Богоносця до п’яти малоазійських церков, до Римської церкви і до Полікарпа Смирнського наукова критика не виявляє підозр у їхній достовірності. Гарнак у своїй «хронології», розглянувши у подробицях питання про достовірність цих послань, а також і про час їхнього написання, прийшов до такої думки: «послання Ігнатія (а також і послання категоричного висновку Полікарпа до филипійців) — достовірні, і вони написані в останні роки царювання Траяна (110—117 рр.) або трохи пізніше (117— 125 рр.)» (Богосл. вісник 1811 р., травень. — С. 38). Так само говорить С.А. Жебєлєв: «Раніше достовірність вказаних семи послань Ігнатія піддавалися сумніву. Він (сумнів) опирався переважно на те міркування, що для епохи Траяна немислимо пропонувати організацію Церкви у тому вигляді, в якому вона змальовується Ігнатієм. Зараз достовірність семи послань — в крайньому разі в їхній короткій редакції — може бути визнана доведеною. Та й важко було пояснити фальсифікацію таких своєрідних послань, які носять швидше особистий характер, ніж загальний.

Само собою зрозуміло, що св. Ігнатій, котрий виконував своє служіння ще у другій половині І століття, був добре ознайомлений з історією походження християнства, тобто із земним життям Христа і з діяльністю св. апостолів.

Св. Ігнатій викриває у своїх посланнях дуже часто лжевчення докетів. Ці єретики не заперечували земного існування Ісуса Христа, але вони стверджували, що Христос не був істинною людиною, а мав тільки прозору плоть, тільки здавався людиною. Викриваючи це лжевчення, св. Ігнатій наполегливо вказує на істинну діяльність Христа. Христос жив на землі і був дійсною людиною. Подібне твердження, висловлене у перші часи християнства, було беззмістовним і ризикованим, якби Христос ніколи не жив. Св. Ігнатій розповідає про ті ж події, про які оповідується в Євангеліях, і цим власним оповіданням підтверджує зміст наших Євангелій. Св. Ігнатій говорить про людське походження Ісуса Христа, що у Нього була істинна людська природа, що походив з дому Давида, що Його мати по плоті — Діва Марія, на котру зійшов Святий Дух, хрестився Він у Іоанна в Йордані, вчив, вибирав собі учнів апостолів, один із них називався Петром. Христос жив, коли Юдеєю керував Понтій Пілат і за Ірода Четверовласника; Він помер при Понтії Пілаті на хресті і воскрес у неділю. Після воскресіння Христос являвся своїм учням. Петро і інші відчували Його. Він їв і пив разом з ними, як справжня людина. Одним словом, св. Ігнатій розповідає про те, про що оповідується в Євангеліях (див. ефес.VІІ;2, ХVІ;12, ХVІІІ;2, ХІХ;1, ХХ;1—2; траллійцям ІІ;1—2, ІХ;1, ХІІ;2; римлянам ІV;3, VІІ;3; смирнянам І;1, ІІІ;1—2, V;2; магнезіанам ІХ;11; філадельфійцям VІІІ; 2.

Зміст послань Ігнатія показує, що він знайомий був з нашими Євангеліями. Перш за все св. Ігнатій був ознайомлений з Євангелієм від Матфея. В посланні до ефесян, говорячи про єретиків, св. Ігнатій наводить слова Христа, передані євангелістом Матфеєм: «Дерево пізнається за його плодами». Св. Полікарпу він дає коротку настанову, висловлену Євангельськими словами: «Будь у всьому мудрий, як змій, а завжди простий, як голуб». У посланні до смирнян св. Ігнатій згадує про хрещення Ісуса Іоанном такими словами: «Віруючи у Христа, Сина Божого, Котрий хрестився від Іоанна, щоб виконалася через Нього всяка правда…» Тільки у Матфея ми читаємо слова Христа: «Належить нам виконати всяку правду». Розповідаючи про помазання Христа Марією, св. Ігнатій згадує про помазання голови Христа. Про це повідомляється у Матфея і Марка; в Євангелії від Іоанна говориться тільки про помазання ніг Христа.

Інші місця у посланнях св. Ігнатія вказують на знайомство з Євангелієм від Луки. Св. Ігнатій говорить, наприклад, про те, що Ісус Христос був осуджений не тільки Пілатом, але і тетрархом Іродом, про таку обставину повідомляється тільки у Луки. Крім того, тільки Лука називає Ірода «тетрархом», інші євангелісти називають його «царем». Далі у посланні до смирнян, так само як у Євангелії від Луки, розповідається про явлення воскреслого Христа в день воскресіння ввечері. Він пише: «Я знаю, що після свого воскресіння Він був у плоті, і вірю, що тепер також є. І коли Він явився Петрові і його друзям, то говорив: «Візьміть, осягніть мене і розгляньте, що Я не безтілесний привид. І тоді ж вони торкнулися Його і повірили в Його тіло і в Його дух». Тільки євангеліст Лука повідомляє проте, що Христос показав учням руки і ноги зі словами: «Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й костей, а я, бачте, маю».

Врешті св. Ігнатій користувався, очевидно, і Євангелієм від Іоанна, зокрема главою 10. В посланні до філадельфійців він користувався притчею Христа про доброго пастиря. Є натяк на слова Христа, в котрих він називає Себе «дверима». Св. Ігнатій пише: «Він (тобто Христос) є дверима до Отця, через котрі йдуть до єднання з Богом Авраам, Ісаак, Яків, пророки, апостоли і Церква». У посланні до магнезіан св. Ігнатій пише: «Господь нічого не звершував без Отця», — ці слова вказують на вислів Христа, приведений у Євангелії від Іоанна: «Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить Отця творящого». У тому ж посланні ми читаємо такі слова: «Бог відкрився через Ісуса Христа Свого Сина, Котрий є Його Слово, Котрий в усьому був угодний Тому, Хто послав Його». «Христос пішов від Отця, перебуває біля Отця і повернувся до Отця». У бесіді з Никодимом Христос сказав про вітер: «Ти не знаєш, звідки він приходить і куди йде». Ці слова св. Ігнатій наводить у посланні до філадельфійців, застосовуючи їх до благодатного просвітлення: «Дух, що сходить від Бога, не обманюється, тому що знає, звідки приходить і куди йде». Св. Ігнатій, як св. Іоанн, називає ворога роду людського «князем світу цього». Врешті примітна така обставина: перші три євангеліста говорять зазвичай про «тіло» Христа, св. Ігнатій, використовуючи термінологію св. Іоанна Богослова, говорить про «плоть» Христа.

3вичайно, ці вказівки св. Ігнатія на Євангельські події і вислови дуже короткі; але ця обставина вказує лише на те, що усе зазначене було відоме читачам, св. Ігнатій хоче тільки нагадати про те. Тому можна вважати, що християни мали вже письмові оповідання про Євангельські події, і св. Ігнатій міг обмежитися короткими вказівками. Якщо брати до уваги, що більша частина життя і діяльності св. Ігнатія відноситься до І століття, то, звичайно, його свідоцтво про земне життя Христа і його знайомство із змістом наших Євангелій має важливе позитивне значення.
Папій, єпископ Ієрапольський є давнім свідком достовірності двох наших Євангелій — від Матфея і Марка.Св. Іриней Ліонський називав його «учнем Іоанна і товаришем Полікарпа, мужем древнім», котрим «складено п’ять книг» («Проти єресей» V; 33,4). Звідси видно, що Папій жив наприкінці І і в першій половині ІІ століття. Папій писав твір «Пояснення висловів Господніх». Цей твір, на жаль, втрачено, але відомий древній церковний історик Євсевій передає у своїй «Церковній історії» декілька цитат з нього. У передмові до свого твору Папій писав: «Я ані трохи не буду вагатися приєднувати до пояснень все те, чому я коли-небудь добре вчився від пресвітерів і твердо закарбував у своїй пам’яті, поручаючись за істинність цього. Мене задовольняли не ті, котрі говорять багато, які багатьох інших задовольняли, а ті, котрі вчать істині; не ті, котрі передають чужі думки, а ті, котрі проповідують заповіді, дані віруючим від Господа і похідні від самої Істини. Хоча б ця людина була супутником пресвітерів, я досліджував слова самих пресвітерів, що говорили Андрій, Петро, Филип, Фома, Яків, Іоанн, Матфей або хто-небудь інший з учнів Господа, що говорять Арістіон і пресвітер Іоанн, учні Господні». 3 цих слів видно, що Папій перевіряв ретельно все, що він дізнався про життя і проповіді Ісуса Христа. Він намагався почерпнути свої дані із першоджерел, досліджував слова самих апостолів, котрих він згадував по імені.

С.А.Жебєлєв вбачає в цих словах Папія вказівку на певні джерела євангельської історії, котрі існували за часів Папія Ієрапольського. «Поряд з письмовою традицією, книгами про життя і діяльність Христа, існувала усна традиція, котра йшла у трьох напрямках: а) традиція, успадкована від апостолів, очевидців подій, євангельського життя, котрі вже за часів Папія померли; б) традиція, яка стосується невідомих нам Арістіона і пресвітера Іоанна, котрі все ж, судячи з того значення, яке Папій надає їхнім свідоцтвам, були, очевидно, членами первісної християнської громади; в) традиція осіб, які повідомляли Папію те, що вони чули від апостолів, з одного боку, від Арістіона і пресвітера Іоанна, — з іншого. 3 свого боку Папій намагався перевірити точність повідомлень, що надходили до нього таким складним шляхом.

У творі Папія є коротка вказівка на Євангеліє від Матфея: «Матфей записав єврейською мовою, а перекладали, хто як міг». Коли Папій писав свій твір, грецький текст Євангелія від Матфея вже існував, тому можна думати, що в цьому місці йде мова про усний переклад, можливо, за часів богослужбових зібрань.

Більше у подробицях свідчить Папій про Євангеліє від Марка. Він пише про нього таке: «Ось що говорив пресвітер: «Марк, який був тлумачем Петра, точно написав усе, що запам’ятав, хоча він не виклав по порядку сказане і зроблене Христом, тому що він не слухав Господа і не був супутником Йому. А згодом він був супутником Петра, як я вже говорив, а Петро узгодив свої повчання з потребою (слухачів), не як той, котрий поставив своїм завданням впорядковане викладання промов Господніх. Тому Марк ні в чому не погрішив, коли щось записав так, як згадав, бо увага його була направлена на одне тільки те, щоб не пропустити нічого з того, що слухав, щоб не помилитися в чому-небудь». Цими словами Папій свідчить, що Марк написав Євангеліє, при цьому Папій вказує ще на те, що Марк не записав усього по порядку, а звернув свою увагу головним чином на те, щоб не пропустити нічого з почутого (від Петра, супутником котрого він був). Про все це говорив Папію один із пресвітерів і, як показує зв’язок мови у Євсевія, котрий мав перед собою твір Папія, цей пресвітер був, певно, ап. Іоанн Богослов.

У творі Папія згадується два рази ім’я «Іоанн»: перший раз ім’я «Іоанн» поставлене поряд з іменем Андрія, Петра, Филипа, Фоми, Якова і Матфея; тут, очевидно, Папій мав на увазі апостола Іоанна Богослова. Другий раз говориться про пресвітера Іоанна разом з Арістіоном. Ще Євсевій, а в теперішній час Гарнак і інші, вважають, що, крім апостола Іоанна, в Малій Азії жив ще інший відомий Іоанн, котрий не належав до числа дванадцяти апостолів і тому отримав назву «пресвітер».

Звичайно, цілком можливо, що у стародавній Церкві, крім апостола Іоанна Богослова, жив ще пресвітер Іоанн, від котрого Папій міг отримати свої свідчення. Але не виключена й інша можливість, що Папій говорить про одну і ту саму особу, якраз про апостола Іоанна Богослова. В перший раз Папій згадував про нього у зв’язку з іншими апостолами і поставив його поряд з його братом Яковом, а другий раз Папій говорив про Іоанна разом з Арістіоном, тому що Іоанн був одним з апостолів, котрий залишився в живих, і тому отримав титул «пресвітера», тобто старця. Важливе в даному випадку те, що і другий раз Папій називає «пресвітера Іоанна» «учнем Господнім», відповідно він належав до кола учнів Христа. Папій називає «учнями Господа» Петра, Андрія, Филипа, Якова, Іоанна, Матфея; ясно, що він мав на увазі «учнів Ісуса Христа». Як тепер, так і в давньоапостольській Церкві Ісус Христос зазвичай називається просто «Господом».

Точно і виразно Папій свідчить про авторство Євангелія від Марка, бо пише: «Марк, бувши тлумачем Петра, точно записав усе, що запам’ятав, хоча він і не виклав по порядку сказане і зроблене Христом…».

Хто сумнівається у достовірності свідоцтва Папія, нехай поставить собі запитання: «Чому Папій або ті, від котрих він отримав свої дані, приписали друге канонічне Євангеліє Маркові, а не прямо Петрові, подібно до того, як деякі з апокрифічних Євангелій були написані декотрими з апостолів?» Очевидно Папій, як і його авторитети, не зробив цього, бо мав визначені і надійні дані.

Що ж стосовно інших Євангелій, то ми не знаємо, чи говорив Папій Ієрапольський про Євангелія від Луки і Іоанна, оскільки його твір загублено.

На загальну думку вчених, твір Папія написаний близько 130 р. Але, як видно з передмови, Папій отримав свої дані ще з юності, коли він міг спілкуватися з апостолами і їхніми учнями, наприклад із св. Полікарпом Смирнським. Крім того, йому ще були відомий арамейський текст Євангелія від Матфея. Все це вказує на важливість свідоцтва Папія, котрий підтверджує існування Євангелій від Матфея і Марка ще у другій половині І століття.
Вчення дванадцятьох апостолів «Дідахі». «Вчення дванадцятьох апостолів» є древньохристиянським катехизисом, призначеним для настанови новообернених в істини християнської віри і для приготування їх до прийняття таїнства хрещення. Цей твір було відкрито грецьким митрополитом Філофеєм Брієннієм у бібліотеці святогробського подвір’я у Константинополі в 1883 р. Митрополит Філофей не надавав цьому документу великого значення, але скоро увесь науковий світ звернув на нього увагу; вчені усіх культурних країн досліджували цей твір і прийшли до одностайного висновку, що він є найважливішим зразком-пам’яткою древньохристиянської писемності.

Згадки про цей твір є у творах древніх отців і вчителів Церкви, наприклад у Євсевія (+340 р.), який прираховує його до числа спірних священних книг, тобто до числа тих, які не всіма визнавалися як апостольські. Святий Афанасій Олександрійський у своєму пасхальному посланні за 367 р. згадує про «Вчення дванадцятьох апостолів» як про книгу, корисну для читання особам, які вступають до Церкви і бажають навчитися благочестю; за достойністю ця книга прирівнюється до старозавітних неканонічних книг: Премудрості Соломонової, Премудрості Сірахової, книги Товіта, Юдиф. Із давніх західних письменників згадують про твір пресвітер Руфін Аквілейський (+410 р.) і, можливо, бл. Ієронім (+419 р.). Пізніше говорилось про «Вчення дванадцятьох апостолів» в творах Анастасія, патріарха Антіохійського (+699 р.), Никифора, патріарха Константинопольського (+828 р.) і в «Церковній Історії» Никифора Калліста (ХІV ст.).

«Вчення дванадцятьох апостолів» носить риси глибокої древності. Весь зміст його вказує на те, що воно близьке до апостольського віку і написане в кінці І століття. На користь цього говорить, наприклад, таке, що в першій частині розповідається про два шляхи: «про шлях життя і про шлях смерті». Про те саме читаємо в іншому давньому творі, відомому під назвою «Послання Варнави», написаному, на думку деяких вчених, невідомим автором у кінці I століття. Порівнюючи «Вчення…» з посланням Варнави, ми знаходимо цілий ряд віршів і окремих фраз, які або збігаються, або дуже схожі. Порівняння усього змісту цих двох пам’яток наводить на думку, що автор послання Варнави був знайомий з «Вченням…». Правда, було висловлено думку про залежність твору «Вчення дванадцятьох апостолів» від послання Варнави, але проти цього говорять, вважає А. Карташев, такі відмінності: «Не кажучи вже про простоту, одноманітність і цільність викладу, зміст нововідкритої пам’ятки ніде і ні в чому не показує у собі особливостей послання Варнави, що повинно було вдатися взнаки у випадку залежності від послання. Автор послання Варнави, як відомо, не бажав визнавати за Мойсеєвим законом здатності бути засобом виховання людського роду Богом. Він говорить про його буквальне значення в термінах такої зневаги, що майже цілком підриває авторитет Старого Завіту. Він ризикнув навіть сказати, що обрізання плоті було натхненням «злого духу» (ІХ). Він тут заходить так далеко, що наближається до небезпеки впасти у дійсний гностицизм. А ні найменшої тіні такого ставлення до Старого Завіту не помітно у нововідкритому зразкові — пам’ятці. Навпаки, автор «Вчення…» дивиться на старозавітні вислови, як на вислови Спасителя (ХІV; 3), відповідно приписує Старому Завіту дуже великий авторитет і значення, ставить його на одному рівні з Новим Завітом». (Карташев А. Про нововідкриту пам’ятку «Вчення дванадцятьох апостолів» М., 1896. — С. 15). Користувався «Вченням…» також автор іншого давнього твору «Пастир Єрма», написаного, можливо, також у кінці І століття. У «Вченні…» немає ні прямих, ні побічних вказівок на характерні риси церковного життя близько середини II століття; немає вказівок на єретиків II століття (докетизм, гностицизм та інші). Врешті немає вказівок на гоніння на християн з боку поганів. У той же час про все це автор «Вчення…» повинен був би згадати, якби він писав свій твір у ІІ столітті. У «Вченні…» згадується про «Агапи» у поєднанні із звершенням Євхаристії, тоді як на початку ІІ століття агапи відділялися від Євхаристії. У «Вченні…» ясно виражені хіліастичні думки (див. Х; 6 і ХVІ; 1—8), характерні для кінця І століття, проти яких апостол Павло писав ІІ послання до солунян. Церковне життя зображається у рисах, характерних для кінця І століття, наприклад правила про прийняття апостолів і пророків; про те, як відрізнити істинних пророків від лжепророків (І Кор. 14;1—4, 14;21, 12;1—10, 14;29, І Іоанна 4;1—21 і ін.); про прийняття подорожуючих; про матеріальне забезпечення пророків. Передається дуже древня мова перед Причастям і подячна молитва після причастя. Є навіть натяк на суспільне майно, яке практикувалося у першій єрусалимській громаді. Та обставина, що у «Вченні…» немає строгого розмежування між єпископами і пресвітерами вказує на те, що ця пам’ятка давніша від послань св. Ігнатія Антіохійського, де говориться ясно про три ступені священства (див. Карташев А. Про нововідкриту пам’ятку «Вчення дванадцятьох апостолів». — М., 1896. — С. 1—2; 54—57).

Зміст «Вчення дванадцятьох апостолів» можна розділити на чотири частини:

1. Катехизична частина — тут викладаються основні правила християнської моральності у формі опису двох шляхів: шляху життя і шляху смерті. У цій частині оповідаються заповіді про любов до Бога і до ближніх, про те, що не потрібно робити іншому того, чого не бажаєш собі. В основі лежать нагірна проповідь; відповідь, дана Христом багатому юнакові, і декалог; дається застереження від гріхів: вбивства, перелюбства, злодійства, ідолослужіння і т.д.

2. Літургічна частина — тут говориться про здійснення таїнства хрещення; про пости, молитви, зокрема про молитву Господню, і, врешті, наводяться євхаристичні молитви.

3. Дисциплінарна частина — даються вказівки, як потрібно приймати апостолів, пророків і вчителів; як останні повинні вести себе у громадах, про їхні права і обов’язки. Оповідається про молитовні зібрання, про здійснення Євхаристії, про вибрання єпископів і дияконів, про їхні права і обов’язки, врешті про церковний братський суд.

4. Есхатологічна частина.
Як можна зіставити «Вчення дванадцятьох апостолів» з вченням євангелістів? Автор цього твору користувався, крім Старого Завіту, Євангелієм від Матфея: в чотирьох місцях настанови «Вчення…» майже збігаються з євангельським текстом, а у 18 місцях є значна відповідність. Тому, безсумнівно, що автор мав перед собою Євангеліє від Матфея. Ось декілька прикладів:
Євангеліє від Матфея:
22;37—39: «Люби Господа Бога свого… це найбільша і найперша заповідь».
«Вчення дванадцятьох апостолів»:
1;2: «По-перше, полюби Бога, що створив тебе; по-друге — ближнього свого як самого себе».
7;12: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть і ви».
1;2: «…і всього того, чого не бажаєш, щоб трапилося з тобою, не роби і ти іншому».
5;44—47: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто вас переслідує… І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?»
1;3: «Благословляйте тих, що проклинають вас, і моліться за ворогів ваших, постіться
за тих, хто переслідує вас; бо яке благодіяння, якщо ви любите тих, хто любить вас? Не роблять те ж саме і погани? Ви ж любіть тих, хто ненавидить вас, і не будете мати ворога».
5;39—41: «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві». 1;4: «Якщо хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього і другу і будеш досконалим, якщо хтось примушує тебе йти з ним милю, йди з ним дві; якщо хто бере твій верхній одяг, віддай йому і сорочку; якщо хто взяв у тебе твоє, не потребуй назад, бо ти не можеш».
5;42: «Хто просить у тебе, то дай»; Лк. 6;30: «І кожному, хто в тебе просить, — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай». 1;5: «Всякий, хто просить у тебе, дай і не потребуй назад».
5;26: «По правді кажу тобі: не вийдеш із відти, поки не віддаси й останнього шеляга!» 1;5:«Зазнавши ув’язнення, він буде випробуваний відносно того, що робив, і не вийде звідти, поки не заплатить останнього кодранта».
28;19: «Хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». 7;1: «Хрестячи в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа».
6;6: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри…» 8;1: «Пости ж ваші хай не будуть разом з лицемірами».
6;5,9—13: «А як молитися, то не будьте, як лицеміри… Ви ж моліться отак: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство і сила, і слава навіки. Амінь!» 7;2: «І не моліться, як лицеміри, але як звелів Господь в Євангелії Своєму, так моліться: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство і сила, і слава навіки. Амінь!»
7;6: «Не давайте святого псам». 9;5: «Господь сказав: не давайте святого псам».
12;31: «Усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься». 11;7: «Бо всякий гріх буде прощений, але цей гріх не буде прощений».
5;23—24: «Тому, коли принесеш ти до жертівника, …піди, примирись перше з братом своїм — і тоді повертайся і принось свого дара». 14;2: «Всякий, хто має…суперечку з другом своїм, хай не приходить разом з вами, поки вони не примиряться, щоб не осквернена була душа ваша».
24;42—44: «Тож пильнуйте, бо не знаєте, якого дня прийде Господь ваш. Тому будьте готові й ви — бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» 16;1: «Будьте пильні (уважні) відносно життя вашого, світильники ваші хай не будуть погаслі і чресла ваші хай не будуть розв’язані, але будьте готові, бо ви не знаєте години, в яку прийде Господь наш».
24;10—12: «Видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. Постане багато фальшивих пророків — і зведуть багатьох. І через розріст беззаконня любов багатьох охолоне». 16;3—4: «Бо в останні дні примножаться лжепророки і губителі і обернуться вівці на вовків і любов перетвориться у ненависть; бо коли збільшиться беззаконня, будуть ненавидіти один одного і переслідувати, і зраджувати».
24;30—31: «І того часу на небі з’явиться знак Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Ангелів своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних — від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців Його». 16;6—8: «І тоді явиться знак істини: перший знак — отвір у небі, потім знак звука трубного і третє — воскресіння мертвих, але не всіх… Тоді побачить світ Господа, грядущого на хмарах небесних».
24;10,13: «І багато хто в той час спокусяться… А хто витерпить аж до кінця — той буде спасенний!» 16;6—8: «І тоді…спокусяться багато-хто і загинуть; ті, хто перебуватиме у вірі своїй, будуть спасенні від Його прокляття».

Є у «Вченні дванадцятьох апостолів» і місця, які вказують на схожість з Євангелієм від Луки. В Євангелії від Іоанна немає прямих цитат, але євхаристичні молитви «Вчення…» дуже схожі з первосвященницькою молитвою Христа, наведеною в Євангелії від Іоанна. Бог називається «святим Отцем» («Вчення…» Х; і порівн. Іоанна 17;3) — в наведених Євангеліях цієї назви немає. Є схожість між молитвою Христа про єдинство віруючих у Нього і молитвою про єдинство Церкви у «Вченні…», наприклад слова: «Визволи її від усякого зла, «звершивши її в любові Твоїй». Звичайно, важко сказати, чи мав автор «Вчення…» перед собою Євангеліє від Іоанна, цілком можливо, що він запозичив зміст молитов із переказу. Такі глибокі за своїм змістом вислови Христа, як, наприклад, «Первосвященницька молитва», зберігалися в пам’яті перших християн.

У чотирьох місцях (8;2, 11;3, 15;2 і 4) згадується про Євангелія, причому в двох місцях, безсумнівно, мається на увазі писане Євангеліє і наводяться слова із Євангелія від Матфея. «А молитеся, то не будьте як ті лицеміри…моліться отак: «Отче наш…» (Див. Карташев А. Про нововідкриту пам’ятку «Вчення дванадцятьох апостолів». — С. 72—77). Артур Древс — філософ-міфологіст ХІХ—ХХ ст. підтверджує, що «Вчення дванадцятьох апостолів» дає нам підтвердження того, що ім’я Ісус вже в дохристиянський час (такий час, який був до земного життя Христа) було ім’ям Бога. На думку Древса все «Вчення дванадцятьох апостолів» є давнім оригінальним твором, опрацьованим у християнському дусі. Він тільки дивується, як могло статися, що тут не вистачає відомих із Євангелій причасних слів Таємної Вечері, які для християн повинні бути надзвичайно важливими і дорогими.

Ми не знаємо, чи мали древні юдеї катехізиси; у нас немає жодного із подібних давньоюдейських творів. Тому ми не можемо сказати, чи дійсно «Вчення…» тільки переробка у християнському дусі невідомого нам юдейського твору. Але припустимо, що «Вчення…» складене за зразком схожого юдейського катехізису, що ж з цього? Важливе не питання: чи оригінальний це твір чи тільки переробка? Ні, важливий, головним чином, зміст, а із змісту ми бачимо, що автор зображає церковне життя християн І століття і що він був знайомий, щонайменше, з Євангелієм від Матфея. Далі, відсутність у творі слів Христа про встановлення таїнства Євхаристії не повинна дивувати, оскільки «Вчення…» було твором, призначеним для оголошених, щоб приготувати їх до хрещення. Тому він (твір) дає тільки настанови про християнське життя, про звершення хрещення і про те, як потрібно приступати до Святого Причастя. Врешті, що «Святий виноград Давида» є євангельський Христос, ясно кожному, хто знайомий з Євангелієм, оскільки Сам Христос називав себе «Істинною виноградною лозою» (Ін. 15;1). «Вчення дванадцятьох апостолів» є юдео-християнського походження, тому тлумачить вислів «святий виноград Давида» як ім’я Месії на псалом 80; 15—16 (Див. Карташев А. Про нововідкриту пам’ятку «Вчення дванадцятьох апостолів». — С. 88).

Таким чином, очевидно, що «Вчення…» свідчить, по-перше, про земне життя Христа, тому що згадується декілька раз про Ісуса Христа, Його земне життя і Його служіння; по-друге, автор «Вчення…» мав перед собою Євангеліє від Матфея і, можливо, також Євангеліє від Луки і Іоанна.
Послання Варнави. Святий апостол Варнава — учень і співпрацівник ап. Павла. 3береглось одне послання, написане у 80-ті роки І століття.

«Послання Варнави», приписане апостолові Варнаві, в дійсності є твором невідомого автора, написаним в кінці I чи, найімовірніше, у першій половині II століття. У ХVІ розділі цього послання оповідається про зруйнування Єрусалимського храму і про відновлення його таке: «Далі Він (тобто пророк) знову говорить: «Ось ті, хто зруйнував храм цей — вони побудують його. Це і трапилось. Через те, що вони вели війну, зруйнований був ворогами храм їхній. А тепер вони, самі слуги ворогів своїх, будуть відбудовувати його…» Під «слугами ворогів» можна розуміти римлян, і, можливо, тут мається на увазі наказ імператора Адріана про відновлення Єрусалима і храму. Тому дехто бачить в цьому вказівку на те, що це послання було написане близько 130 р. Місцем походження цього послання є, вірогідно, м. Олександрія. На це вказує застосування алегоричного методу тлумачення.

У цьому посланні викладається вчення про два шляхи, що зближує його з двома іншими пам’ятками древньохристиянської літератури: з «Вченням дванадцяти апостолів» і з книгою «Пастир Єрма». У Посланні Варнави засвідчено, що Христос, Син Божий, явився у плоті як син Давида, творив чуда, вибрав апостолів для проповіді Євангелія і вмер за наші гріхи на хресті, який мав форму букви «Т». В пам’ять воскресіння в перший день тижня християни святкують не суботу, а неділю. Згідно з Євангелієм від Матфея повідомляється про одягнення Христа у багряницю, про висміяння і обпльовування Його, і про напоєння жовчю з оцтом (гл. 27;34). Як і в Євангелії від Матфея, так і в цьому Посланні є посилання на слова 109 псалма: «Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» Слова «Син Божий для того прийшов у плоті, щоб довершити повну міру гріхів, які переслідували пророків Його навіть до смерті» (розд. 5), нагадуються слова Христа, наведені в Євангелії від Матфея: «Тим самим на себе свідкує, що сини вбивців пророків. Доповніть і ви міру провин ваших батьків» (Мф. 23;30—32). Врешті в цьому Посланні наводяться слова Христа «багато покликаних, а мало вибраних» (розд. 4), передані тільки у Євангелії від Матфея. З цього видно, що автор послання був знайомий з Євангелієм від Матфея.
Святий Юстин Філософ народився у першому десятилітті II століття у м. Фігавії Неаполі (по-стародавньому Сихемі) від поганських батьків. Він вивчав філософські системи стоїків, перипатетиків, піфагорійців, але не знайшов у них істини. Одним невідомим старцем він був навернений до християнства. Після цього Юстин переходив з місця на місце і захищав християнство. У Римі він мав диспут з циніком Кресцентом. Останній був і винуватцем його мученицької смерті. Юстин постраждав за префекта Юнія Рустіка, приблизно в 165 році.

Юстин писав дуже багато, але збереглися лише три твори: 1) Перша Апологія Антоніну Пію, Йосифу Верієсиму (Марку Аврелію) і Люцію Філ, сенату і всьому римському народові; 2) Друга Апологія; 3) діалог з юдеєм Трифоном.

Перша Апологія, згідно з словами Юстина, складена через 150 років після Різдва Христового. Згодом після Першої Апології написана і Друга. Діалог з юдеєм Трифоном, де описується диспут Юстина з юдеєм Трифоном у Ефесі, написаний після Першої Апології.

Св. Юстин прийняв християнство у зрілому віці після довгих шукань релігійної істини і був потім наполегливим і без страшним апологетом християнства. Уже з цього було видно, що солідні підстави повинні були довести йому істинність християнства і те, що Євангельська історія не міф, а історична дійсність. Юстин народився у древньому Сихемі, в 50 км від Єрусалима і у 60 км від Назарету, де, безсумнівно, збереглися живі згадки про Христа і Його земне життя і де було порівняно легко перевірити і дослідити історичні основи християнства. Юстин сам вказує на це у «Діалозі», де він, до речі, пише: «Якщо ж тобі забажалося прийняти докази того, що ми не захоплені помилковістю і не перестаємо сповідувати Христа, хоча б за це падали на нас усякі образи від людей і найжорстокіший тиран змушував нас до відречення, то доведу тобі, якщо ти тут залишишся, що ми повірили не порожнім байкам і не недоведеним словам, але вченню, яке сповнене Святого Духа і наповнене силою і благочестям».

Юстин Філософ знав усі канонічні Євангелія. Оповідання про те, що передувало народженню Христа, про саме Різдво Христа, про втечу до Єгипту, про проповідь св. Іоанна Хрестителя, про страждання і смерть Христа, як вказує їхній зміст, складені на основі Євангелія від Матфея. Є цілий ряд цитат, запозичених із цього Євангелія, інколи буквально, інколи у вільній формі і з незначними відступами від євангельського тексту. Див., наприклад: Діалог 17 — Мф.21;13; Діалог 105 — Мф. 5;20; Діалог 103 — Мф. 4;10; Діалог 99 — Мф. 14;39 і ін. «Дослідження місць, запозичених Юстином із пророків, показує, що він багаторазово відступає від тексту грецького перекладу таким же чином, як це робить Матфей». (Безе Г. Достовірність наших Євангелій. — М., 1899). Юстин знав і Євангеліє від Луки. Із цього Євангелія він запозичив оповідання про благовіщення (Діалог 100). На знайомство з цим Євангелієм вказують і такі схожості і збіги: Діалог 76 — Лк.13;26, 10;35; Діалог 81 — Лк. 20;36; Діалог 96 — Лк. 6;35—36. Із Євангелія від Луки він наводить слова: «Спускаючи на хресті дух, Він сказав: «Отче, у руки Твої віддаю духа Свого!» «Як я дізнався також із пам’ятних записів», додає Юстин (Діалог 105 — Лк. 23;46).

На знайомство з Євангелієм від Іоанна вказують схожості у вченні про Логос, відзначені також Генріхом Безе.

Сам Юстин вказує на те, що джерелом його вчення являється не усне передання, а письмові документи. Він пише: «…бо як я вище сказав, Він був Єдинородний у Отця всього, власне від Нього народжений, як Слово і Сила, а потім зробився людиною від Діви, як ми знаємо із запису Його апостолів» (Діалог 105). Є ще інші запозичення із Євангелія від Іоанна, наприклад: «Христос сказав: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства». А кожному відомо, що тим, хто народився одноразово, не можливо вже увійти в утробу тих, хто народив». (І Апол. 61 — Ін. 3; 2—5). В І Апології 52 Юстин пише: «Заплачуть вони коліно за коліном, і тоді поглянуть на Того, Кого прокололи». У Євангелії від Іоанна ми також читаємо: «Дивитися будуть на Того, Кого прокололи» (19;37).

Leave a Reply


Ліміт часу вичерпаний. Будь ласка, перезавантажте CAPTCHA.